Остеохондроз хребта - це найбільш важка форма дегенеративно – дистрофічних захворювань хребта, що спричинена патологічними змінами в між хребцевих дисках. З часом в процес втягуються дрібні між хребцеві суглоби, тіла хребців та зв’язковий апарат хребта. Ступінь патологічних змін визначається морфологічними і функціональними особливостями між хребцевих дисків.

Частота захворювання у віці понад 50 років становить до 90%; в наш час відмічається тенденція до помолодшання остеохондрозу – він зустрічається і у віці 16 – 20 років. Певною мірою остеохондроз пов’язаний з фізичними перенавантаженнями і найчастіше зустрічається в людей, що займаються важкою фізичною працею.

Деякі анатомо–фізіологічні особливості хребта.

Хребці з’єднуються між собою в трьох точках – спереду – тілами, ззаду – двома між хребцевими суглобами. Між тілами хребців розташовані між хребцеві диски. Дужки хребців, що розташовані позаду від тіл, утворюють спинномозковий канал. Два суміжних хребця, що з’єднуються між собою диском та зв’язково – м’язовим апаратом, утворюють єдиний анатомо – функціональний комплекс – хребцевий сегмент.

Міжхребцевий диск, по-перше, з’єднує хребці між собою, по- друге, забезпечує рухомість між ними, а по-третє, є гарним амортизатором, що запобігає травматизації тіл хребців при рухах. Між хребцеві диски надають хребту еластичності, пружності і рухомості, а також можливості витримувати значні фізичні навантаження. Між хребцевий диск складається з двох гіалінових пластинок, що межують із замикаючими пластинками тіл суміжних хребців; пульпозного або желатинозного ядра та фіброзного кільця.

Желатинозне ядро являє собою капсулу, стінки якої утворені колагеновими волокнами; ця капсула заповнена так-званим хондритом желеподібної консистенції, що містить хрящеві клітини. Ця структура забезпечує ядру еластичність. Фіброзне кільце між хребцевого диску складається із пучків сполучної тканини, рихлих у центрі і щільних на периферії; передні та бокові відділи диску дещо виступають за межі тіл хребців. Передня повздовжня зв’язка зрощена з тілами хребців і вільно перекидається через диск. Задня повздовжня зв’язка приймає участь в утворенні передньої стінки спинномозкового каналу, перекидається вільно над тілами хребців і зростається із задньою поверхнею диску.

Живлення диску відбувається шляхом пасивної дифузії поживних речовин з тіл хребців через гіалінові пластинки.

Желатинозне ядро, яке розташоване в центрі між хребцевого диску, є точкою, навколо якої взаємно переміщуються суміжні хребці. При розгинанні хребта желатинозне ядро під тиском, що передається на нього, зміщується дещо до переду; при згинанні – дещо до заду; при нахилі вліво – дещо вправо і навпаки.

Пульпозне ядро завдяки своїй пружності завжди намагається розправитись і розсунути суміжні хребці. Цьому протидіють еластичні волокна фіброзного кільця, гіалінові пластинки та зв’язковий апарат хребта; ці структури, навпаки, намагаються зблизити між собою тіла хребців. Завдяки рівновазі цих сил і зберігається відносно постійний розмір між хребцевих щілин.

Етіологія остеохондрозу остаточно не з’ясована до теперішнього часу. Ряд авторів пов’язують виникнення цього захворювання з інфекційним фактором, особливо на фоні частого переохолодження організму. Травматичний фактор має місце у більшості хворих, що зайняті важкою фізичною працею; розвитку остеохондрозу, без сумніву, сприяє травма відповідного відділу хребта. В молодому віці остеохондроз грудного відділу хребта часто виникає вторинно як наслідок остеохондропатії передніх відділів тіл хребців – так–званої хвороби Шойєрман-Мау.

Має право на існування і так-звана інволютивна теорія, що пов’язує виникнення даного захворювання з передчасним старінням дисків, зумовленим порушенням їх трофіки при відмиранні судин, що йдуть з бокових відділів тіл після 50 років, але може починатись і з 20-30 років.

В основі остеохондрозу, як вже згадувалось, лежать дегенеративно – дистрофічні зміни в між хребцевому диску, який поступово втрачає свою пружність і не може протидіяти силам навантаження. Під тиском хребців та зв’язкового апарату він сплющується, втрачає свою компактність; висота між хребцевої щілини при цьому зменшується.

По мірі прогресування процесу желатинозне ядро втрачає свої гідростатичні властивості, зазнає розволокнення, а в деяких випадках навіть розпадається на окремі фрагменти; висота диску продовжує зменшуватись. Під тиском розплющеного желатинозного ядра проходять дегенеративні зміни і в колагенових волокнах фіброзного кільця: в ньому виникають тріщини і розриви. В місця таких розривів під дією фізичних навантажень витискується з диску желатинозне ядро – це так – звана кила диску.

В зв’язку з фізіологічними особливостями  поперекового і шийного відділів хребта, зокрема наявністю лордозу, задні (дорзальні) відділи між хребцевих дисків зазнають найбільшого навантаження і, відповідно, більше травмуються. Ось чому протрузія желатинозного ядра диску відбувається до заду в сторону передньої стінки спинно –мозкового каналу. Задня повздовжня зв’язка при цьому, як-правило, не порушується, і кила диску зміщується в задньо-боковому напрямку, травмуючи і стискаючи відповідний нервовий корінець.

Розірвані патологічно зміненим желатинозним ядром волокна фіброзного кільця займають горизонтальне положення, з часом осифікуються і стають ніби продовженням горизонтальної поверхні тіл хребців. За рахунок цих крайових кісткових розростань збільшується каудальна і краніальна поверхня тіл двох суміжних хребців. Крайові остеофіти, збільшуючи площу опори тіла хребців, зменшують навантаження на даний сегмент хребта. При остеохондрозі вони розміщуються, як правило, перпендикулярно до осі хребта і ніколи не зростаються один з одним.

Біль в ділянці хребта при остеохондрозі можна умовно поділити на вертебральний, що пов’язаний з подразненням дискових та позадискових пропріорецепторів, та корінцевий, що виникає внаслідок безпосереднього подразнення та компрессії нервових корінців килою диску або крайовим остеофітом в місці виходу з міжхребцевого отвору. Больова імпульсація викликає рефлекторне скорочення і напружуння паравертебральних м’язіввідповідно рівню ураження міжхребцевих дисків.

Особливості остеохондрозу шийного відділу хребта.

Анатомо–фізіологічні особливості шийного відділу хребта сприяють різноманітності клінічних симптомів захворювання, які знаходять свій прояв у вегетативних, нейродистрофічних та судинних розладах.

При остеохондрозі шийного відділу хребта основним і постійним симтомом буде біль, що виникає за рахунок бокової компресії нервових корінців кістковими остеофітами. Його характер залежить від локалізації дистрофічного процессу в дисках і часто супроводжується парестезіями, гіпорефлексією та зниженням тонусу м’язів.

При ураженні диску С2-С3 біль локалізується в м’язах шиї, можуть з’являтись ознаки ураження n/glossofaringeus/.

При ураженні диску С3-С4 біль локалізується в ділянці надпліччя, серця; має місце дистрофія задньої групи м’язів шиї; можлива зміна тонусу м’язів діафрагми – при цьому виникають ікота, метеоризм.

Ураження диску С4-С5 викликає біль в ділянці плеча та надпліччя; з’являється слабкість дельтовидного м’язу, гіпостезія по зовнішній поверхні плеча.

Дегенеративні зміни в диску С5-С6 супроводжуються болем, що йде від надпліччя по зовнішній поверхні плеча і передпліччя до 1-2 пальців кисті, з гіпотрофією і зниженням рефлексів з m/ biceps brahii.

Ураження диску С6С7 супроводжується розповсюдженням болю по зовнішній і задній поверхні плеча та передпліччя до 3-го пальця з гіпоестезією і зниженням рефлексів з m/triceps brahii.

При остеохондрозі диску С7-Th1 біль розповсюджується по внутрішній поверхні плеча та передпліччя до 4-5 пальців, відмічається гіпоестезія в цих зонах, гіпотрофія m/adductor policis та m/ fleksor policis longus.

Вегетативно – дистрофічний синдром при остеохондрозі шийного відділу хребта проявляється у вигляді цервікальної дискалгії, синдрому переднього драбинчастого м’яза, плечо – лопатковим періартритом, синдромом „плечо – кисть”, синдромом вертебральної артерії, вісцеральним кардіальним синдромом – так званою „шийною стенокардією”.

Цервікальна дискалгія супроводжується постійними чи приступоподібними (у вигляді прострілів) болями в шиї. Біль – інтенсивний, посилюється після сну та різких поворотів шиї. Має місце напруження задніх шийних м’язів та їх індуративна ригідність. При рухах чути хруст; відмічається зглаженість шийного лордозу, вимушене положення голови, здебільшого з нахилом в сторону ураженого диску.

При симптомі m. skalenus anterior відмічається напруження однойменного м`язу; при цьому біль поширюється від шиї на потилицю і по типу брахіалгії – донизу, в грудну клітину, внутрішню поверхню плеча, передпліччя, і кисть до 4 і 5–го пальців; з часом наступає гіпотрофія переднього драбинчастого м’яза. Паралельно відмічаються судинні розлади у вигляді набряклості пальців, ціанозу, зниження температури шкіри верхньої кінцівки; нахил голови в протилежну сторону чи піднімання руки викликає зникнення пульсу.

Плече – лопатковий періартрит зустрічається в 23 % випадків. Він проявляється у вигляді ниючого болю в ділянці плечового суглобу, з переходом на надпліччя та плече. Відведення руки вище 90 гр. Викликає труднощі; поступово набуває розвитку атрофія м’язів надпліччя. На рентгенограмі плечового суглобу помітно локальний остеопороз; іноді можна побачити ділянку звапнення m/supraspinatus.

Синдром „плече – кисть” Стейнброкера описано в 1948 р. як вегетативно – дистрофічний процес, що тісно пов’язаний з плече – лопатковим періартритом; при цьому біль в плечі поєднується з болями в кисті. Має місце також набряк пальців кисті, важко рухомість в її суглобах; шкіра пальців – гладенька, блідо – ціанотична, температура її знижена. При цьому набуває розвитку гіпотрофія м’язів кисті та атрофія долонного апоневрозу. На рентгенограмах виявляється дифузний остеопороз кісток кисті та голівки плечової кістки.

Синдром артерії хребта (а.vertebralis) вперше був описаний Барре в 1925 р. В патогенезі синдрому на першому місці стоїть розростання остеофітів у напрямку між хребцевих отворів, звичайно на рівні дисків С4-С5 та С5-С6; при цьому виникає компресія симпатичного сплетіння хребта та стеноз вертебральної артерії. Це приводить до порушення кровообігу в мозочку, стовбурі та потиличних долях головного мозку і проявляється клінічною картиною так-званої вертебро–базилярної недостатності. Виникають головні болі, що починаються в ділянці потилиці і згодом поширюються на тім’яно – скроневу зону. Починаються вони, як правило, ранком і різко посилюються при рухах шиєю. Інколи болі супроводжуються кохлео–вертебральними порушеннями у вигляді нудоти або блювоти, відчуттям шуму в голові, дзвону у вухах, синхронно з пуьсом. Виникають так – звані „мушки” перед очима, біль в очах. Можливе також порушення ковтання, або відчуття стороннього тіла в горлі. Труднощі в діагностиці синдрому вертебральної артерії виникають у хворих на гіпертонічну хворобу, клімактеричний невроз, важкий атеросклероз.

Вісцеральні порушення при остеохондрозі шийного відділу хребта у вигляді кардіогенного синдрому вперше були описані в 1929 р.; виникають за рахунок патологічної імпульсації, що йде від шийних симпатичних вузлів через верхній, середній та нижній серцеві нерви до міокарду.

Особливості остеохондрозу грудного відділу хребта

Має місце деяке обмеження рухомості грудного відділу, що зумовлена наявністю 12 пар ребер, 10 з яких з’єднані спереду з грудиною і утворюють грудну клітину. Це веде до відносно меншої, ніж в інших відділах, травматизації грудних між хребцевих дисків. Фізіологічний грудний кіфоз сприяє розподілу навантаження на передні і бокові поверхні дисків, тому задні остеофіти та кили дисків зустрічаються порівняно рідко. Для остеохондрозу грудного відділу характерні так-звані кили Шморля, що виникають при протрузії желатинозного ядра в тіло суміжного хребця при розриві дегенеративно зміненої гіалінової пластинки міжхребцевого диску.   Кили Шморля діагностуються рентгенологічно у вигляді округлих ділянок розрідження кісткової тканини хребця, що оточені полосою склерозу на рівні замикаючих пластинок хребців

.Досить тривалий час остеохондроз грудного відділу хребта не дає вираженої клінічної симптоматики. Але з розвитком спондилоартрозу хребцево–реберних та між хребцевих з’єднань і звуженням міжхребцевих отворів виникає компресія передніх нервових корінців спинного мозку та симпатичних волокон, що проходять поруч. Ось чому остеохондроз грудного відділу хребта, крім статичних розладів, приводить до значних порушень у функціонуванні внутрішніх органів ( вазомоторних, вегетативних і трофічних ). Багато хворих внаслідок цього лікуються у терапевтів.

Клінічна картина: біль тупого, тягнучого та ниючого характеру локалізується в між лопатковій ділянці. Нерідко хворі скаржаться на відчуття стиснення всієї грудної клітини. Можуть спостерігатись явища рефлекторної стенокардії. При пальпації остистих відростків грудних хребців та пальпації паравертебральних м’язів виникає локальний біль, що значно посилюється при навантаженні по осі хребта та поворотах тулуба. Іноді з’являється оперізуючий біль за рахунок подразнення міжреберних нервів, біль в ділянці печінки, порушення функції шлунково – кишкового тракту.

Чутливість порушується по типу парестезії, нерідко знижується; можливе часткове випадіння функції м’язів передньої черевної стінки. Інколи виникають дизуричні та статеві розлади.

Остеохондроз поперекового відділу хребта

У клінічній картині виявляються 3 основних типи порушень: неврологічні, вегетативні і статичні.

Серед неврологічних розладів на першому місці стоїть больовий синдром в попереково – крижовій ділянці – люмбалгія, який нерідко поширюється ї на нижню кінцівку – люмбоішіалгія.

Біль – переважно тупого та ниючого характеру – значно посилюється при різких рухах, зміні положення тулуба і, як-правило, зменшується при горизонтальному положенні тіла.

Вегетативні порушення, що виникають в результаті дегенеративно – дистрофічних змін в дисках, проявляються у вигляді сухості та шелушіння шкіри, порушення потовиділення.

Статичні порушення виникають у вигляді сплощення поперекового лордозу; довготривала больова реакція може викликати ішіалгічний сколіоз, Характерна так – звана анталгічна поза – вимушене положення тулуба з переносом ваги тіла на здорову ногу з нахилом до переду. Тонус паравертебральних м’язів при цьому підвищений, вони напружені і пальпуються у вигляді щільних валиків.

Для підтвердження діагнозу використовують рентгенографію хребта, комп’ютерну томографію, МРТ.

Лікування остеохондрозу

Засобів та методів, які б привели до повного вилікування від цього захворювання – немає. Але є комплекс заходів, що дозволяють добитись покращення стану хворого та припинення прогресування патологічного процесу.

В стадії загострення лікування бажано проводити в умовах стаціонару в напівліжковому режимі на жорсткому ліжку. Проводиться розвантаження хребта за рахунок ви тяжіння за допомогою вантажів на горизонтальній площині – так-зване „сухе” ви тяжіння. Застосовують також підводне витяжіння – вертикальне або горизонтальне. Цей метод дозволяє здійснити декомпресію корінців спинного мозку, зменшує внутрішньо-дисковий тиск і реактивний набряк в ділянці ураження.

Для ефективної швидкої аналгезії та ліквідації явищ гострого локального запального процесу застосовують протизапальні не стероїдні препарати; для зняття м’язевого спазму застосовують міорелаксанти.

Місцево використовують паравертебральні лідокаїнові блокади, а також фізіотерапевтичні засоби: магнітно – лазерну терапію, діадинамофорез, ультразвук та інші.

Дещо пізніше по мірі стихання гострих явищ запального процесу призначають теплові процедури : озокеритові або парафінові аплікації, УВЧ, масаж. Бажано пройти курс гідротерапії із застосуванням ванн з морською сіллю, з екстрактом хвої; показаний також підводний душ-масаж.

Обов’язковим є зовнішня іммобілізація хребта фіксуючими корсетами, особливо при ураженні дисків нижньогрудного та поперекового відділів хребта. Корсети розвантажують хребет за рахунок перенесення частини маси тулуба на клубові кістки. Полегшення при носінні корсету настає досить швидко.

В стадії ремісії після ліквідації явищ гострого запального процесу вкрай необхідно дотримуватись певних правил поведінки для профілактики виникнення загострення, зокрема, уникати значних і довготривалих фізичних навантажень на хребет, що пов’язані з важкою фізичною працею.

Показано хоча б один раз в рік пройти курс санаторно – курортного лікування із застосуванням сірководневих та йодо-бромних ванн, сеансів підводного ви тяжіння, гідромасажу, лікувальних грязей.

Оперативне лікування застосовується досить рідко при наявності стійкої компресії пролабованим пульпозним ядром нервових корінців та спинного мозку при неефективності консервативного лікування.

В наш час все частіше використовують малінвазивну ендоскопічну мікро-дискектомію пролабованої частини пульпозного ядра.

Профілактика

• Фізкультура. Регулярні фізичні вправи покращують живлення міжхребцевого диска, зміцнюють м'язи, що підтримують хребет. Однак, фізичні вправи є методом профілактики, а не лікування. Тому, якщо у вас виник біль у спині, виконання фізичних вправ потрібно призупинити і відновити тільки узгодивши з лікарем. Особливо слід уникати фізичних вправ в перший місяць після виникнення болю.
• Підтримка правильної постави. Гарна постава знижує навантаження на хребет і диски. Тримайте спину прямо, особливо, коли тривалий час сидите, оскільки саме в сидячому положенні відбувається найбільше навантаження на хребет.
• Підтримання здорової ваги. Зайва вага збільшує тиск на хребет і диски, що може призвести до утворення гриж. Як вже було сказано вище, іноді позбутися болю в спині, можливо тільки при нормалізації ваги.
• Відмова від куріння. Куріння збільшує ризик виникнення проблем зі спиною через порушення живлення тканин хребта, особливо це стосується міжхребцевих дисків.