Хвороба Лайма – поширена трансмісивна природно-осередкова інфекція, яка трапляється переважно у лісистих місцевостях і передається через укуси інфікованих іксодових кліщів. Інфекцію спричинюють представники виду Borrelia: B. Burgdorferi у Пн. Америці, B.afzelii B.garinii – у Європі та Азії.

 Хворобу Лайма вперше описано як локальний спалах артритів у м. Лайм щтату Коннектікут (США) у 1975р. На сьогодні це – найпоширеніша хвороба у Пн. Америці (США, Канада) і Європі, яка переноситься кліщами. В Європі найбільша частота кліщового бореліозу зареєстрована у скандинавських країнах, Німеччині, Австрії, Словенії.
 Іксодові кліщі – єдиний вектор B. Burgdorferi.

 Цикл розвитку кліща – дворічний (личинка, німфа, дорослий кліщ). Кліщі можуть бути інфіковані бореліями на всіх трьох стадіях розвитку.

  У лісовій місцевості та парках кліщі знаходяться на траві, низьких кущах. На тілі людини можуть пересуватися до більш ніжних ділянок шкіри (підколінні ямки, пахвинна ділянка, ділянка під грудними залозами; у дітей – волосяний покрив голови, за вухами. Укус зазвичай непомітний. При укусі збудник зі слиною інфікованого кліща потрапляє у шкіру людини.

 Сезонність інфекції – літо і рання осінь (личинки кліща небезпечні наприкінці літа, німфи – навесні і на початку літа).     

1. Burgdorferi поширена серед диких і свійських тварин. У диких тварин хвороба не розвивається, клінічні прояви можливі у собак і коней. Основний резервуар B. Burgdorferi – гризуни (білі миші, бурундуки, полівки). Птахи переносять кліщів на інші території і сприяють поширенню інфекції.

 Трансмісія  B. Burgdorferi залежить від експозиції кліща – не менше, ніж 36-48 год.
 Клінічна картина хвороби Лайма залежить від стадії захворювання . Виділяють три  стадії кліщового бореліозу: рання локалізована, рання дисемінована, пізня.

  Основний прояв ранньої  локалізованої стадії – мігрувальна еритема – виникає у місці укусу кліща зазвичай на 7-14-й  день (від 3 до 30 днів) після укусу у вигляді червоної плями. У дітей її найчастіше виявляють на голові, шиї, кінцівках, спині, животі, у пахвових ямках. За відсутності лікування еритема швидко поширюється відцентрово протягом кількох днів або тижнів, утворюючи велике кільцеподібне ураження діаметром від 5 до 70 см (середнє значення – 15см). Висипка може мати ділянку просвітлення у центрі або виглядати як суцільна пляма, яка у частини хворих супроводжується свербежем або печінням, але рідко буває болючою.

 Можливі й такі прояви як гарячка, втомленість, головний біль, біль у шиї, суглобах, м’язевий біль.

Рання дисемінована стадія розвивається ч/з 3-10 тжн. після проникнення збудника. У близько 25% інфікованих осіб маніфестують с-ми цієї стадії хвороби. Її клінічні прояви у дітей включають множинну мігрувальну еритему, параліч черепних нервів (насамперед - лицевого), менінгіт і кардит. Також характерні системні ознаки: гарячка, втомленість, головний біль, біль у суглобах.

Множинна мігрувальна еритема – найпоширеніший прояв ранньої дисемінованої стадії і визначається у 25% хворих. Вторинні ураження шкіри з’являються ч/з кілька тижнів після укусу кліща і складаються з кількох кільцевих елементів округлої форми, які не збільшуються у розмірах та швидко зникають.

 Параліч черепних нервів (особливо лицевого) – один із поширених проявів  хв.. Лайма у дітей; виникає у 3% хворих.

 Менінгіт, кардит – виникають у 1 та 0,5 % дітей відповідно.

Пізня стадія хв. Лайма розвивається ч/з кілька тижнів або місяців після первинного інфікування, якщо пацієнт не отримав ефективного лікування на ранній ст..інфекції.

Артрит – найпоширеніший прояв цієї ст. хвороби. Найчастіше вражаються колінні суглоби. Характерний помірно виражений біль, незначне утруднення при ході, рідко виникає гарячка.

Серологічне дослідження є стандартом діагностики другої та третьої стадій кліщового бореліозу. Антитіла зберігаються протягом багатьох років, незважаючи на ліквідацію інфекції.

У ранню локалізовану стадію хв.. Лайма лише у 1/3 хворих виявляють специфічні антитіла до борелій.; унаслідок раннього призначення антибіотиків антитіла взагалі можуть не продукуватися.

 Позитивний результат серологічного дослідження не обов’язково свідчить про активну інфекцію; це може бути ознакою перенесеного безсимптомного захворювання або вилікуваної раніше маніфестної хв. Лайма.

Лікування – антимікробна терапія.

Профілактика . Ризик розвитку хв..Лайма після укусу кліща становить близько 1-3 % навіть у ендемічних регіонах. Ризик зараження зростає, якщо кліщ знаходиться у ст. німфи і наповнений кров’ю на момент виявлення, що вказує на значний час вигодовування, необхідний для передачі збудника.

 За можливості рекомендовано уникати відвідування місцевостей, де живуть кліщі. Якщо це неможливо, слід носити відповідний захисний одяг, перевіряти наявність кліщів після перебування у таких місцевостях, видаляти їх у найкоротші терміни.

Репеленти забезпечують тимчасовий захист, але вони можуть спричинити токсичну реакцію у дітей, якщо потраплять на шкіру у великих дозах.

Обстеження кліщів, видалених у людей, на предмет зараження  B. Burgdorferi не рекомендується, оскільки чутливість і специфічність цих досліджень невідомі , як і значення позитивного тесту для прогнозу розвитку інфекції у людини.