Сальмонельоз – гостра зоонозна бактеріальна кишкова інфекція, що характеризується різноманітними клінічними проявами від безсимптомного носійства до тяжких септичних форм. У світі щорічно виникають десятки мільйонів випадків захворювання людей, понад 100тис. випадків мають летальні наслідки. Особливо велику захворюваність (17-75%) реєструють у дітей першого року життя.
 Етіологія. Збудником є велика група бактерій (родина Enterobacteriaceae, рід Salmonella), що нараховує 2200 серотипів. Епідеміологічне значення для людини мають лише кілька серотипів: S.enteritidis, S. panama, S.infantis, S. newport, S. agona, S.derby. Це невеликі грамнегативні палички, зі складною антигенною будовою; добре переносять висушування, не гинуть при заморожуванні (-40…-80 С), у м’ясі та молоці зберігаються до 6 міс., можуть виживати протягом кількох тижнів у сухому навколишньому середовищі та кілька місяців у воді.  
          Епідеміологія. Основним джерелом сальмонел є велика і мала рогата худоба, свині і птахи. Механізм передачі – фекально-оральний; фактори передачі – м’ясні продукти, молоко, яйця. У 96-98% випадків сальмонельоз пов’язаний зі споживанням інфкованої їжі. У харчових продуктах, особливо у напівфабрикатах, сальмонели не лише зберігаються, а й швидко розмножуються.  Їжа, приготовлена на поверхнях, на яких раніше подрібнювали сире м'ясо або м’ясні продукти, може бути забруднена бактеріями.  Людина (хворий або бактеріоносій) також може бути джерелом інфекції. Особливо небезпечні ті особи, які готують чи роздають їжу або продають харчові продукти. Контактно-побутовий шлях зараження (через брудні руки , іграшки, соски, меблі) спостерігається переважно у дітей раннього віку, осіб похилого та старечого віку. 
         Епідеміологічними особливостями сальмонельозу є раптовість, масовість, сезонність (переважно  роль відіграють S.enteritidis, S. typhimurium, які передаються від тварин до людини в багатьох частинах світу. Внутрішньолікарн яні інфекції зазвичай спричинює S. typhimurium, яка характеризується високою стійкістю до антибактеріальних препаратів, а останнім часом – і до дезінфекційних розчинів.
         Після перенесеної хвороби формується протективний імунітет: у деяких осіб – на все життя, в інших – на короткий період. Пасивний тимчасовий імунітет дитина отримує від матері.
           Клінічна картина.  Інкубаційний період при харчовому шляху зараження варіює від 6 год до 3 діб (частіше 12-24 год), а при контактно-побутовому – 3-8 днів.
            Виділяють такі клінічні форми сальмонельозу:
 1) гастроінтестинальна – одна з найпоширеніших (96-98% випадків). Захворювання починається гостро: підвищується температура тіла, з’являються загальна слабкість, головний біль, озноб, нудота, блювання, біль у надчеревній, правій здухвинній і пупковій ділянках, пізніше приєднується порушення дефекації (найбільше виражені на 2-гу – 3-тю добу від початку захворювання). Випорожнення швидко стають водянистими, з домішкою слизу і зеленкуватим відтінком; частота дефекації – до 5-10 разів на добу.
 2) генералізована
            а)тифоподібний варіант – насамперед виникають симптоми токсикозу, гарячка, збільшення печінки та селезінки, порушення з боку серцево-судинної системи; випорожнення рідкі або відсутні; біль у животі постійний або переймистий. У дітей раннього віку дуже швидко розвивається зневоднення організму: блідість обличчя, сухість слизових оболонок, зниження тургору шкіри, відсутність спраги, зниження діурезу, гемодинамічні розлади, розвиток судом.       
            б) септичний варіант – із яскраво вираженими симптомами інтоксикації  (схильні діти із серпоподібно-клітинною анемією). Температура тіла – 38-39 С, триває 5-7 днів і більше, іноді утворюються поза кишкові вогнища інфекції (ендокардит, остеомієліт, пієлонефрит, менінгіт, пневмонія, або емпієма, септичний артрит).
3) бактеріоносійство – при цій формі симптоми відсутні, її виявляють під час бактеріологічних і серологічних досліджень. Факторами ризику формування носійства є ранній вік дитини,застосування антибіотиків для лікування гастроінтестинального сальмонельозу, наявність хронічних захворювань жовчних шляхів.
             Ускладнення. У деяких осіб унаслідок вироблення імунною системою антитіл до бактерій може виникнути аутоімунне захворювання – синдром Рейтера. Майже у третини пацієнтів , інфікованих  S.enteritidis, розвивається артрит, який триває до 6 міс.; у 50% пацієнтів спостерігаються повторення епізодів артриту.
            Лабораторна діагностика включає:
 - специфічну діагностику – бактеріологічне дослідження  - виявлення збудника у випорожненнях, блювотних масах, крові, сечі;
 - серологічну діагностику – РНГА, РІФ, ІФА, ПЛР
          Лікування включає регідратацію, корекцію рівня електролітів та поповнення інтраваскулярного об’єму. Антибактеріальні препарати і госпіталізація рекомендовані при сальмонельозному гастроентериті у дітей віком до 3 міс., у дітей першого року життя з температурою тіла понад 39 С і невідомим результатом посіву культури крові, у пацієнтів з імунодефіцитами.
            Профілактика передбачає вжиття таких неспецифічних протиепідемічних заходів:
- відмова від вживання не пастеризованого молока, продуктів, які містять сирі яйця;
- споживання лише термічно оброблених м’ясних продуктів;
- ретельне миття гарячою водою з милом усіх поверхонь й обладнання, що контактували із сирими яйцями;
- миття рук одразу ж після контакту із сирим м’ясом птиці чи сирими яйцями.
Деякі тварини (кішки, собаки, черепахи та ін.) можуть безпосередньо передавати бактерії людині.
Вакцину для щеплення людей не розроблено.